Хто сказав, що на війні немає місця для поезії? Максим Кривцов довів протилежне. Його вірші, написані під свист куль і вибухи снарядів, вражають своєю силою і глибиною. Ми вшановуємо пам’ять про Максима, публікуючи його вірші. Нехай його поезія назавжди залишиться в наших серцях…
Хто такий Максим Кривцов?
Максим Кривцов – символ сучасної української літератури та незламності духу. Народився 22 січня 1990 року у Рівному, та вже з юних років проявляв активну громадянську позицію.
Максим був одним із тих, хто відстоював майбутнє України. З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати Батьківщину добровольцем. Поєднавши досвід воїна з поетичним талантом, Максим створював унікальні твори, що відбивають дух часу та почуття українців. “Вірші з бійниці” – його найвідоміша збірка, яка стала своєрідним літературним фронтом, де кожен рядок – це свідчення мужності і любові до України.
Максим Кривцов був воїном, поетом і фотографом. Любив життя. Мріяв творити. Але війна зруйнувала всі плани.
7 січня 2024 року, захищаючи рідну країну, Максим загинув у бою на Харківщині.
Збірка “Вірші з бійниці”
Останньою книгою Максима Кривцова стала збірка “Вірші з бійниці”. Ця книга, написана на передовій, стала справжнім літературним явищем. У ній поет зібрав свої найкращі вірші, створені під враженням від війни. “Вірші з бійниці” – це не просто поезії, а скоріше щоденник душі воїна, який намагається не втрачати сенсу життя в умовах війни.
Збірка отримала високу оцінку від літературних критиків, і була визнана однією з найкращих українських поетичних збірок 2023 року. Автор її подарував головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному.
Поезія Максима Кривцова
Максим Кривцов вірш про кота – зворушлива історія про вірність
Одним з найвідоміших віршів Максима Кривцова – про його кота. Він став символом вірності та відданості навіть у найскладніших умовах. Поет з великою теплотою описує свого чотириногого друга, який став для нього справжньою підтримкою і опорою. На жаль, кіт загинув разом із Максимом.
Хочу розповісти вам історію
про велетенського кота
рудого
як висохлі серпневі покоси
він має лиш білий нагрудник
сумні зелені
наче зелене масло
очі
часто прижмурює брови
наче вивчає наукову працю
бо сонця тут не трапляється
коли ви востаннє бачили сонце
свого часу
на початку осені
він був загрозою усіх тутешніх мишей
це бліндаж великого рудого кота
пробігай повз нього
як найшвидше
шепотіли вони між собою.
Одного разу він
намагався спіймати мишку
у лінивому
але феноменальному стрибку
пролітаючи над пальником
з відкритим блакитним полумʼям
тепер обпалені
неохайні
смішно закручені
як у відомого художника
уже не такі довгі вусики
нагадують про той легендарний стрибок.
Він вмощується на краєчку полиці для сну
поруч з входом в бліндаж
завішеним двома шарами ковдри
і розглядає щось
крізь маленькі щілинки
можливо
когось
ворога або друга
лисицю або людину
вичікує.
Кіт знає
кожну стежку
кожен окоп нірку бліндаж
він має одну таємницю
коли на вулиці роздається
страшенно гучний і грізний безладний галас
і здригається земля
це прокидаються давні велетні
йдуть у своїх справах
він митттєво застрибує
в діру в обшивці
та й ховається десь в глибинах та катакомбах
невеличкого бліндажа
і не висунеться
ще чого
допоки велетні не находяться.
Коли він засинає
повільно витягує передні лапки
йому сниться літо
сниться цілий цегляний будинок
сняться кури
які бігають по подвірʼю
сняться діти
які частують пиріжками з мʼясом
в мене з рук випадково скочується шолом
падає на багнюку
кіт прокидається
прижмурює очі
уважно роздивляється навколо
свої:
засинає.
Один з останніх віршів… за пару днів до…
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
Я поверну собі своє життя
“Я поверну собі своє життя
обіцяю”
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава, і тістечка, і модний одяг, намисто, музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
“Любові не існує”
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
“Сонце, хто тебе змусив так думати?”
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце,
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чизкейк,
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо,
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідець великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста,
вигулювати великого пса,
смажити яєшню,
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя – це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
у свій бліндаж
у своє болото
у свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю.
***
Хто б міг подумати
шість років війни
хіба я міг знати.
коли в дитинстві збирав стиглі яблука
на кінці серпня.
Хто б міг подумати
я блукав разом з другом по промзоні міста
збираючи метал
залишки запчастин на дорозі
30 копійок за кілограм
та ще й обважують
щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф
а тепер я збираю в посадці
залишки хлопців
людей
наче і виглядає як людина
чи частина людини
немає на світі нічого
настільки холодного.
Потрібно створити додаток
карту Лісового кладовища
стовпчик номер 58
від нього 4 кроки вперед
і третя могила праворуч – його
путівник кладовищем
всі лиш про це і говоритимуть.
Довгий жовтий автобус-гармошка
під номер 10
всього декілька на маршруті
25 копійок проїзд
завжди наповнений людьми
як ринок напередодні «першого вересня»
потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник
бо ходять крадії
непомітно розрізають шкірзам
забирають останні гроші
але сьогодні в мене викрали дещо більше:
море.
Мене ковтає кит суму
я тут
наче Йона
та не можу вибратися
вже шість років
хоча це триває завжди
війни не закінчуються
закінчуються люди
хто б міг подумати.
***
Сідаєш в броню
наче у човен
накладаєш на очі
тактичні окуляри
замість монеток
і запливаєш у Стікс посадки.
Водій-механік Харон
впевненно мчить
у невідомість і достеменність
гуде двигун
наче перше слово
сьогодні твій Бог носить легкі плити
мультикамові брюки з наколінниками
хоча вони більше треба нам
аніж Богу
заряджає кулеметну стрічку
і хто його знає
чи сподобаються йому твої
тактичні окуляри з барахолки
і хто знає
де закінчується Стікс
і куди тебе занесе течія.
Головне
поправ окуляри
міцно притисни зброю до грудей
і дихай
дихай
дихай
бо
коли
ще.
***
Я люблю:
Коли щось довго шукаєш і знаходиш, наприклад, документи чи зброю.
Коли довго не мав води, а тут зміг попити, і напиваєшся, що аж боляче ковтати. Це один із найприємніших болів.
Повертатися з війни мокрим, голодним, утомленим, сидіти в машині і слухати чиюсь музику.
Серіал «Молодий Папа», чомусь потрібно обов’язково сказати, що із Джоудом Лоу, наче є ще якісь «Молоді Папи».
Гумор Воннегута.
Цілувати шию та коли цілують шию.
Коли випадково знаходиш гроші в куртці, якої не носив із минулої зими.
Макарони-бантики з маслом і смажену картоплю.
Квітень і липень.
Коли можеш зняти шкарпетки, прийняти душ після чергування в бліндажі.
Коли повертаються птахи і квіти.
Я не люблю:
Коли волосся лізе в очі – аж дратує.
Літній душ.
Коли хтось повільно йде попереду.
Коли до тебе лізуть, коли не треба.
Мандаринки, в яких погано облазить шкірка.
Прокидатися вранці – я однозначно не жайворонок.
Коли ти у стоматолога, а починає все на світі свербіти.
Серпень і листопад.
Сніг.
Я мрію:
Про спокій і тишу.
Про сон до 14-ї.
Про море та серфінг і великих чайок, які намагаються поцупити в мене картоплю фрі, добре змащену майонезом.
Я кожному побажаю:
Спокою і моря»
***
Як Арія Старк
рахувала імена тих кому потрібно помститись
я рахую імена тих за кого потрібно помститись
темрява ковтає кімнату
як гідазепам
і я рахую:
Роман «Рокі»
мав руде
як руді коти
волосся
коротку, як чіткі промови
зачіску
всміхався частіше
ніж говорив
загинув під Мощуном
на початку березня.
один…
Льоха «Чорниця»
пригадую як довго він підбирав ракурс
коли фотографував букет із волошок
на фоні Дністровського каньйону
на війні він ретельно фотографував
і ретельно бився
у березні 2022-го
його спалили живцем
під Києвом…»
«Вірші з бійниці» визнали однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.
Перший тираж книги розкупили в день загибелі Максима. За неповні 4 місяці продажів тираж «Віршів з бійниці» склав понад 20 000.
Максим почав писати на фронті роман, який на жаль українці так і не побачили.
