Літера “И” є однією з особливих літер в українському алфавіті. Вона має кілька важливих аспектів, які можуть бути цікаві для тих, хто вивчає українську мову або просто цікавиться її правописом. В українській мові існує низка слів, що починаються з літери “И”. Це часто діалектні або архаїчні варіанти літературних слів, що в багатьох випадках є частиною національної мовної спадщини, які поступово змінювалась під впливом різних соціально-політичних факторів, зокрема в період радянської русифікації.
Слова на літеру И в українській мові
В українській мові літера “И” використовується досить рідко на початку слів, здебільшого в запозичених термінах. Це здебільшого стосується слів, що походять з тюркських, румунських, молдавських мов та інших. Літера “И” також присутня в деяких давніх словах і діалектах. Проте в українському правописі були певні зміни щодо використання цієї літери, щоб зберегти автентичність звукового складу запозичених слів.
Незважаючи на зміни в правописі, деякі слова з “и” на початку залишаються частиною української лексики. Нижче наведено вибірку таких слів, що містяться в словнику Грінченка:
- Ива — верба, (іва).
- Ивина — дерево верби (івина).
- Игла — голка (діалект), ігла.
- Индик — птах (індик).
- Икати — гикати (ікати).
- Ирій — давній варіант слова “вірій” (вирій).
- Ир — загальна назва пісні в тюркських народів.
- Ирстити — хрестити.
- Ич — на початку окремих вигуків або часток “Ич!”, “Ич, який хитрий”.
Ці слова демонструють багатство української мови, де літера “и” має своє місце не тільки в історичних, але й у сучасних термінах. Водночас є й ряд слів, що втрачають свою популярність або залишаються лише в деяких діалектах, що свідчить про поступовий процес зміни мовного середовища.
Перелік слів з початковим “И”, що зустрічаються в словнику Грінченка:
- Иля — Олена (діалектизм).
- Икавка, и́кавочка, икати — гикавка, гикати, ікати.
- Илкий — «такий, що став гірким» (про масло).
- И́мбрик — чайник (діалектизм).
- Импет — нестримність, натиск.
- Индими́на — «необхідна річ» запозичення з румунської мови îndemână («те, що під рукою»).
- И́нкол — вид жаби, кумка червоночерева (Bombinator igneus, Bombina bombina).
- Инцина́тий — «гострий», «злий». Можливе запозичення з молдавської (ынцинат — «легкий», «слабко укріплений») чи з румунської (încitant — «збуджуючий»)
- Ир — загальна назва пісні у деяких тюркських народів
- Ирій — більш давній варіант назви вирій
- Ирле́ць — тавро на вівці
- Ирстенин — християнин
- Ирстити, ирститися — хрестити, хреститися
- Иршини, ирщіння — хрестини
- Иршлиця — облямівка, опушок на кожусі зі смушки чи хутра бабака
- Ит — вигук в значенні «ет, поглянь лиш»
- Ич — вигук в значенні «ти лиш подивись»
- И́чвина — частина ґринджол, що має вигляд двох «каблучок» проти двох передніх копилів
Цей перелік демонструє різноманітні значення слів, де буква “И” є частиною звукового складу, характерного для запозичених слів, зокрема з тюркських, румунських, молдавських та інших мов. Варто зазначити, що на початку слова буква “и” в староукраїнському письмі, а також в ярижці, максимовичівці, кулішівці та желехівці вимовлялася як [і], а не як сучасний звук [и].
Літера “И” на початку загальних і власних назв, слів іншомовного походження:
- Ийбен — збройні загони в Давній Кореї.
- Ир — загальна назва пісень у ряді тюркських народів.
- Кім Чен Ин — ім’я, яке вже раніше вживалося з початковою літерою “И”.
- Ич-оба — група курганів біля Керчі.
- Игиатта — річка в Республіці Саха (Якутія).
- Индюр — округ, дивізіон, а також мільйонне місто в Індії.
- Исиах — якутське свято.
Загалом питання, в яких інших випадках на початку слів потрібно писати “И”, є складним, оскільки необхідно враховувати, як саме звучать ці запозичення в оригінальних мовах.
Таким чином, питання вживання літери “и” в українській мові є складним і багатогранним, з різними етапами розвитку: від стародавніх часів, коли “и” та “і” вживались взаємозамінно, до радянської доби, коли русифікація наклала свій відбиток, і до останніх змін в правописі 2019 року, що частково відновлюють вживання “и” на початку певних слів.
Відродження використання літери “И” в українській мові
У 2019 році, згідно з новим українським правописом, була частково знята заборона на використання літери “и” на початку слів. Це рішення повернуло певні слова, такі як “ирій”, “и́род”, що історично мали варіант з “и”. Тепер “и” використовується як варіант для слів, що мають канонічне початкове “і” в українському правописі, а також для деяких вигуків (наприклад, “ич!”) і похідних дієслів та іменників (наприклад, “икати”). Ці зміни стали важливим кроком у збереженні мовної унікальності та історичних форм української мови.
Дискусії щодо початкового “и” тривають і до сьогодні. Деякі мовознавці, як Василь Німчук, вважають, що введення “и” на початку слів сприятиме збереженню мовної унікальності української мови, тоді як інші, на кшталт Юрія Шевельова, критикують спрощення звукової системи української мови, що, на їх думку, не відповідає її історичному розвитку. Залишається відкритим питання, чи буде “и” в майбутньому використовуватись ширше в літературній мові або залишиться здебільшого у діалектах та словах, що мають історичний чи культурний контекст.
Історія використання літери “И” в українській мові
До питання використання літери “И” на початку слів в українській мові зверталися численні мовознавці, зокрема Василь Німчук, Юрій Шевельов, Ніна Тоцька та Ірина Фаріон. Перші спроби регулювання цього питання сталися ще в кінці XIX — на початку XX століття.
У 1893 році з’явилось перше видання «Руської граматики», яка стала основним підручником для української мови в школах Галичини та Буковини, де початкове “и” ще не регламентувалось. Однак уже в 1904 році, у «Руські правописи зі словарцем» під егідою НТШ, встановлюється правило використання літери “і” на початку слів, замість “и”.
У 1919 році в «Головніших правилах українського правопису» (за редакцією Івана Огієнка) була дозволена варіативність використання літери “и” на початку деяких слів, наприклад, “инший” чи “инколи”. Проте з 1928 року, коли був ухвалений Харківський правопис, була категорично заборонена літера “и” на початку слів, що відповідало російському зразку. Ця норма зберігалася в українському правописі до 2019 року, коли були внесені певні зміни, і “и” на початку слів було дозволено знову для деяких слів.
Давні українські мовні системи
Староукраїнські правописні варіанти — це різні системи написання, які використовувались в Україні на різних етапах її історії. Вони відображали мовні та орфографічні традиції, характерні для певних періодів розвитку української мови, а також вплив інших мов і культур. Протягом століть українська мова зазнавала значних змін у своєму правописі, і ці зміни відображали не лише фонетичні особливості, а й соціально-політичні умови.
1. Український правопис часів Київської Русі (X–XIV ст.)
У період Київської Русі письмова форма української мови використовувала кирилицю, а правопис був близьким до старослов’янської мови. Тексти писалися з великою кількістю церковнослов’янських елементів, а сам правопис мав багато варіантів через нестабільність орфографічних норм.
2. Український правопис у Літературі XVII–XVIII століть
Цей період був визначений змішаністю старослов’янських елементів та відмінностей між різними говірками української мови. Правопис того часу був нерівномірним, оскільки багато письмових пам’яток містили старослов’янські, польські або навіть російські елементи, залежно від культурних впливів. Наприклад, використання літер “и” та “і” на початку слів в залежності від того, чи йшлося про слово, що походило з старослов’янської чи місцевої української мови.
3. Український правопис доби Гетьманщини (XVI–XVIII ст.)
У цей час була спроба стандартизувати український правопис, зокрема для церковних та офіційних документів. Мовний розвиток був під сильним впливом польської та російської мов. Проте, у правописі залишалась значна кількість староукраїнських варіантів, особливо у написанні початкових літер у словах, таких як “и” (наприклад, “инший”, “инколи”). Такий варіант правопису був характерний для того часу, хоча й не був узгоджений на державному рівні.
4. Правопис в українських граматиках кінця XVIII – початку XIX століття
Початок XIX століття став етапом пошуку єдиної системи правопису для української мови. У цей період з’являються перші граматики, серед яких найвідоміша праця Івана Котляревського, яка містила елементи староукраїнської орфографії. У правопису того часу часто зустрічались варіанти з літерою “и” на початку слів, як, наприклад, в словах “инший”, “инколи”. Ці варіанти ще не стали усталеними і не отримали офіційного статусу.
5. Український правопис Пантелеймона Куліша (1840-ті роки)
Пантелеймон Куліш, відомий український письменник та мовознавець, також пропонував власні правописні варіанти, які базувалися на фонетичному принципі (так звана Кулишівка). Він активно використовував літеру “и” на початку слів, особливо в таких словах, як “и” (інший), “иже” (який). Куліш підтримував відновлення більш архаїчних форм в українському письмі, але на той час не було загально прийнятих стандартів.
6. Український правопис Миколи Максимовича (XIX століття)
Микола Максимович, видатний український мовознавець, відстоював використання літери “и” на початку слів у правописі (так звана Максимовичівка). Він, як і багато інших мовознавців того часу, вважав, що ця буква в деяких словах є важливою для збереження їх фонетичного вигляду. Максимович продовжував традицію застосування “и” в таких словах, як “и” (инший), “иже”, “инколи”.
7. Український правопис середини XX століття
У радянський період, особливо після 1920-х років, почався процес стандартизації українського правопису, в тому числі через заборону на використання літери “и” на початку слів. Це стало частиною політики «ліквідації буржуазних націоналістичних елементів» в мові, що також включало намагання зблизити українську мову з російською. В результаті цього процесу, правопис почав вимагати використання літери “і” замість “и” на початку слів, і багато старовинних варіантів були ліквідовані, хоча в деяких словах, таких як “ирій”, зберігався архаїчний варіант із “и”.
8. Український правопис 1928 і 1933 років
Згідно з нормативами, затвердженими у правописах 1928 і 1933 років, українська орфографія категорично забороняла вживання літери “и” на початку слова. Зокрема, було сформульовано правило, яке чітко вказувало на застосування літери “і” у всіх випадках, де раніше використовувалась “и”. Від цього часу правопис української мови став однозначним у питанні використання літери “и” на початку слів.
9. Сучасний український правопис
У 2019 році українська мова отримала нове видання правопису, яке знову частково відновлює використання літери “и” на початку деяких слів, зокрема в діалектах, вигуках, а також у деяких словах, що зберегли стару форму через тюркські або інші мовні впливи (наприклад, “ирій”, “ирод”). Однак, в літературній мові продовжує панувати правило, яке вимагає писати “і” на початку більшості слів.
Староукраїнські правописні варіанти відображають еволюцію мови, впливи різних культур та політичних обставин. Зміни в правописі, зокрема щодо літери “и”, є свідченням глибоких історичних трансформацій української мови. Хоча сучасний правопис вже не підтримує широкого використання “и” на початку слів, історія її вживання показує багатство мовної традиції і прагнення до її стандартизації на різних етапах розвитку української культури.
