Вода – це диво природи, без якого неможливе життя. Вона ніжно співає у струмках, дзюркотить у річках, шумить могутніми водоспадами й спокійно колихається в морських хвилях. З давніх часів вода надихала поетів, і вони оспівували її красу у своїх творах.
У цій добірці ви знайдете різноманітні поетичні рядки: вірш про воду, легкі й ритмічні вірші для дошкільнят, а також чудові вірші зі словом “вода”. Кожен з них допоможе відчути її ніжність, силу та важливість у нашому житті.
Вірш про воду українською мовою
Вода – це життя, рух і натхнення. Вона шепоче у струмках, гойдає хвилі морів і падає на землю краплями дощу. У поезії вода символізує чистоту, свободу, силу і ніжність. Українські вірші про воду передають її красу, мінливість і могутність, занурюючи нас у світ природи та емоцій.
Коли вмилася Марійка,
Налила води у лійку
І понесла до кімнати,
Щоб вазони поливати.
– Гей, Марійко, постривай!
Ллєш водичку через край.
Глянь, із горщиків земля
Всю подлогу застеля!
Скрізь брудні сліди, як змійки…
Знов іди під кран Марійко!
– Зараз, мамо! Треба квіти
І на килимі полити!
А вода це справжнє диво!
Як прожити без води?
З нею ми завжди щасливі,
З нею в нас нема біди.
Є вода — ростуть рослини:
Ліс, сади, рясні поля.
Це чудово для людини
І радіє вся Земля.
Плавають в водичці діти,
Риби у воді живуть.
Розцвітають в лузі квіти.
І рясні дощі ідуть.
Кругообіг повсякчасно
На Землі вода веде.
Тож з водою всім прекрасно
І біди нема ніде!
Непосидливій водичці
любо плинути у річці,
гомоніти у струмочку,
відпочити у ставочку.
А як сонечко пришкварить,
непосида небом марить,
щоб хмаринкою за вітром
мандрувати понад світом.
Та не зовсім все так сталось,
як омріялось-гадалось:
за сосну перечепилась
і дощем униз пролилась.
– Дощик, дощик! — раді діти.
Нам полив дерева, квіти!
І з хмариночки водичку
повернув у нашу річку.
Ну що б, здавалося, вода?
Це Н20 – і більш нічого.
Та без води нема життя.
Вона – основа світу всього.
Найважливіша рідина
Для всіх створінь та організмів,
Землі артерія вона.
Перебуває в станах різних.
Чи лід, чи газ, чи рідина –
Однаково вода важлива.
У ній – уся краса земна,
У ній – природнє всяке диво.
Струмок, ріка удаль біжить,
І джерельце немов співає.
Послухай пісню цю хоч мить –
І вже душа відпочиває.
Вода – здоров’ю вірний друг,
Вода цілющу силу має.
Вона лікує від недуг,
З душі і тіла бруд змиває.
Дає нам силу, прохолоду,
Очам дарує насолоду.
Вода – здоров’я і життя,
Безцінна формула буття.
Хотіла б я уплисти за водою,
немов Офелія, уквітчана, безумна.
За мною вслід плили б мої пісні,
хвилюючи, як та вода лагідна,
все далі, далі…
І вода помалу
мене б у легкі хвилі загортала
І колихала б, наче люба мрія,
так тихо, тихо…
Я ж, така безвладна,
дала б себе нести і загортати,
пливучи з тихим, ледве чутним співом,
спускаючись в блакитну, ясну воду
все глибше, глибше…
Потім би на хвилі
зостався тільки відгук невиразний
моїх пісень, мов спогад, що зникає,
забутої балади з давніх часів, –
в ній щось було таке смутне, криваве,
та як згадати? Пісня та лунала
давно, давно…
А потім зник би й відгук –
і на воді ще б колихались тільки
мої квітки, що не пішли зо мною
на дно ріки. Плили б вони,
аж поки в яку сагу спокійну не прибились
до білих водяних лілей, – там стали б.
Схилялися б над сонною водою
беріз плакучих нерухомі віти,
у тихий захист вітер би не віяв;
спускався б тільки з неба на лілеї
і на квітки, що я, безумна, рвала,
спокій, спокій…
Зоре моя вечірняя.
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась.
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину,
На калині одиноке
Гніздечко гойдає.
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина;
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та по-під горою;
Хлюпощуться качаточка
По-між осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города −
Вода, ставом стала;
Прийшло дівча воду брати, −
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитесь, кого б то їм
Своїм зятем звати?
Воду, що пити можна,
На сході “солодкою” звуть.
В цій назві щось ніжне й тривожне,-
“Солодка” — не смак, а суть.
Де пекло такирів, барханів1[1] —
Земля, де немає землі,
Там голови скельних титанів2[2]
Одвіку в скорботній золі,
Там зрада озер солоних
Заспраглому —
в груди ножем,
Там подих вітрів похоронних
За кожним новим міражем.
Я був у пустелях зловісних,
Де гибла душа не одна.
Солодка вода не прісна,
Солодка —
коли питна.
Стою при дніпровім розливі —
Безмежна солодка вода!
Ми з нею багаті, щасливі.
О будьмо ж усі бережливі!
Як зникне солодка вода,
Сльозами солоними світ зарида.
Легкий вірш про воду
Вода – вічний мандрівник, що тече річками, стікає з гірських вершин і ніжно пестить берег озера. Вона проста й чарівна водночас. Легкі вірші про воду легко запам’ятати, вони сповнені світла та мелодійності. Такі поетичні рядки відкривають дітям і дорослим красу цієї стихії.
А вода — це справжнє диво!
Як прожити без води?
З нею ми завжди щасливі,
З нею в нас нема біди.
Є вода — ростуть рослини:
Ліс, сади, рясні поля.
Це чудово для людини
І радіє вся Земля!
Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Ідуть дощі – з небес свята вода,
То плачуть ангели, чиє життя скінчилось.
Святкує світ. В нас горе і біда.
Малі та молоді… їм жити так хотілось…
Дніпро і Бровари, Бахмут і Соледар –
Криваві рани в серці України.
А небо сльози ллє з похмурих сірих хмар
На дитячі маленькі домовини.
Помилуй Господи, спаси і збережи.
Хоч грішні ми, та прояви любов.
Своє нам милосердя покажи.
Не дай такому повторитись знов.
Омий свяченою йорданською водою
Країну нашу. Рани залікуй.
Не карай нас за гріхи війною.
Прости, помилуй, спаси і порятуй. (Антоніна Генелюк)
В її краплині криється життя
Вона багата і водночас бідна.
Ну що там є – є тільки лиш вода,
Ну що там є – вода, Вода-царівна.
В її краплині світиться весь світ,
Усе життя проблискує у ньому.
Твоє життя – її життя відсвіт
І ти повинен лиш радіти цьому.
На неї моляться, присвячують їй оди
У ній вбачають щось незвичне, понадземне
З неї знущаються і топлять у відходах –
Вбивають душу всіх істот наземних.
Ти збережи життя її краплини
Й воно тобі сторицею вернеться,
Ти захисти її від рук своїх, людино!
І цілий світ до тебе знов вернеться.
Якщо ти кажеш, що нема різниці, якою мовою потрібно говорити. Попий води з калюжі, не з криниці. Яка різниця звідки воду пити?
Якщо тобі далека рідна мова, якась чужа і важко її вчити. То замість хліба – зжуй стакан полови. Яка різниця шлунок чим набити?
Коли не знаєш, що державна мова – історія із сотні поколінь, оспівана в піснях, мов колискова. Не українець ти…
Лише ходяча тінь.
Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.
– Галю, ж моя Галю,
Дай води напиться,
Ти така хороша –
Дай хоч подивиться.
– Вода у ставочку,
Той піди напийся,
Я буду в садочку –
Прийди подивися.
– Прийшов у садочок,
Зозуля кувала,
А ти ж мене, Галю,
Та й не шанувала.
– Стелися, барвінку, –
Буду поливати,
Вернися, Іванку, –
Буду шанувати.
– Скільки не стелився,
Ти не поливала,
Скільки не вертався,
Ти не шанувала.
Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.
Вірші про воду для дітей
Для малечі вода – це веселий дощик, бурхливий потічок чи море, яке манить хвилями. Дитячі вірші про воду прості, ритмічні та веселі. Вони допомагають дітям зрозуміти, наскільки важливо берегти природу, і пробуджують любов до світу навколо.
Жива вода дає життя
Всьому живому в світі.
Якщо живе жива вода,
тоді земля у цвіті.
Не треба вибухів війни,
Живи жива водице,
Для праці хай ростуть сини,
І жито колоситься.
Хлюп-хлюп-хлюп водичка –
Буде в мене чисте личко.
Подавайте сюди мило,
Щоб я ручки помила.
Мию носа, мию вушка –
Я у мами чепурушка!
Була думка у Тимка
Із моря напиться,
Та попробував — гірка,
Солона водиця.
— Тому, — каже, — води є
У морі багато,
Що ніхто її не п’є, —
Вона гіркувата!
Я беру своє відерце
І біжу мерщій по воду,
Бо чекають на городі
Помідори й огірки.
Цілу ніч вони не спали —
Раннє сонце виглядали.
Хочуть їсти, хочуть пити,
Та не вміють говорити.
Ні очей, ні вух не мають,
Та мене вони впізнають.
їх щоранку напуваю,
Я їм пісеньку співаю.
Помідори червоніють,
Бо подякувать не вміють.
А зелені огірки
Тулять листя до руки.
З роси, з морів, річок і плес
Вода, як перейде у пару,
Одразу ж лине до небес,
Щоб утворити в небі хмари
І впасти з хмар на ниви
Як сніг, як град, як злива.
Знов перейти у пару
І повернутись в хмару,
І впасти з хмар на ниви
Як сніг, як град, як злива.
Цей шлях, що вона робить,
І зветься колообіг.
Любо плинути у річці,
Гомоніти у струмочку
Відпочити у ставочку.
А як сонечко пришкварить,
Непосида небом марить,
Щоб хмаринкою за вітром
Мандрувати понад світом
Акровірш про воду
Акровірші – це поетична гра, де перші літери кожного рядка складають слово. Такі вірші допомагають краще запам’ятовувати інформацію і розвивають творче мислення. Акровірші про воду розкривають її красу, значення та дивовижні властивості в легкій і цікавій формі.
Ви знаєте, друзі,
Оця рідина –
Диво для нас,
Адже немає без неї життя.
З-ранку сніг сріблястий від морозу.
Ц-ерква. Дзвони. Водохреща свято.
І всміхається зими природа.
Л-лється Боже світло в кожну хату.
Ю-ні і дорослі у молитві.
Є-дність, мир, любов потрібні людям.
С-инє небо і щасливі діти.
В-одохреща..Хай добро прибуде.
Я-нгол радість подарує й щастя.
Т-а вода свята додасть всім сили,
А нужденним – зцілення й причастя.
В ополонці річки – купіль чиста
О-миває, очищає знову.
Д-ля усіх вода свята пречиста,
А від бід – молитва й Боже слово.
Ви мої батьки єдині
Оця квіточка для вас
Дав би я вам все на світі
Адже я вас люблю більше всіх!
Вода – дзеркало природи й душі
У багатьох поетичних рядках вода є не просто стихією – вона відображає стан людської душі. Спокійне озеро нагадує гармонію серця, тоді як буря на морі символізує тривогу та боротьбу. Саме тому вода так часто зустрічається у творах, пов’язаних з любов’ю, тугою, мріями та спогадами.
Поезія про воду – це не просто слова, а відлуння самого життя. Вона нагадує нам про силу природи, про необхідність берегти її красу та про глибину людських почуттів. Нехай ці вірші стануть для вас ковтком натхнення – як чисте джерело серед літньої спеки.
