Михайль Семенко — один із найяскравіших українських поетів, який сміливо ламав літературні стереотипи й відкривав нові горизонти поетичного слова. Його творчість насичена експериментами, незвичайними образами та сміливими формами, що відображають дух футуризму. У цій статті ви знайдете найкращі вірші Михайля Семенка, зокрема його шедеври про кохання, поетичний експеримент “Бі, Бо, Бу”, знаковий вірш “Автопортрет”, а також інші яскраві твори, як-от “Сьогодні”.
Вірші про кохання
***
Білим вінчиком магнолія накрилась.
Пелюстки невинними руками
Просять їх любити, не займати.
І благаючи слізьми запахів плачуть.
Велетенська квітка білим плаєм
Розляглась на глянсуватім листі.
Вогкі ткані мов сукна тонкого
Ритвинами жилок побрались.
На білявих грудях молодої,
Увінчаної спрагою і коханням,
Рожеватий крем живого тіла
Ледве чутно проступає тоном.
Наче тіло ніжне і тужаве
Віддає, не знаючи для кого —
Геть розкинула в жадобі білі ноги
Показати очам таємницю сполу.
Розкриваючи без сорому своє хотіння.
І в мені підводить огненосний гамір.
Роздуває еротичний сполох
У крові моїй білявими ногами.
Доторкнись до неї — то іржа болюча,
Мов проказа бура, її вкриє тіло.
За надмірно-хворобливу пристрасть
Вона болями й тоскою платить.
А краса стискається і бухне
В її персах — пупляху тугому,
Щоб чекання млосне розірвати
У могутній ароматний заклик.
І в потокові тому труйному
Упаде на постіль голова безсила,
І уродиться продовження роду
Насінньова зав’язь — ціль природи.
Пʼєро кохає
Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я веселий
Бо в смутку є пелюст невмерлий
Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим
Не хочу про зиму зітхать восени
Хочу бути смілим
І жду весни
Хочу буть в парку і милій читати Верлена
Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі
Багнесь ноктюрнів Шопена
Душу її зрозуміть
Хочу заплющити очі тісніше тісніше
Душу свою відчувати струнніше струнніше
Я люблю
Я люблю
Я люблю
***
Як мрію світлу і прекрасну
Я образ твій ловлю
Як море любить сонце ясне
Так я тебе люблю
Всю ясність серця що плекаю
Віддам тобі тобі
Відтак я тьми в душі не маю
І не піддамсь злобі.
***
Я завтра з нею знову побачуся
Завтра побачуся
Не багну більше ні думок ні настроїв
З нею коханкою з нею сестрою
Завтра побачуся
Учора було якесь дивне побачення
Дивне розстання
Знов не скінчив знову є щось не зазначене
Мов не кохання
Але ж кохаю я — так
Чому б ходив замислений
і смутно затривожений?
Останні дні знесилений я цілком
знеможений
Певний знак
Семенко скаржиться на ніч і зорі-іскорки
Семенко стоскнений Семенко затривожений
Її душа в очах і в рухах слів
спів вдумливо спогрожений
З повітрям п’ю її — її знайти не міг роки
Я з нею завтра побачуся завтра побачуся
Знову побачуся
Не хочу інших слів думок чекань настроїв
З нею коханкою з нею сестрою
Завтра побачуся.
***
Сю осінь я заблуджусь у муках
Серед жовклого листя заблуджусь у коханні
Я заблуджусь в коханні
Заблуджусь в коханні
В осінніх муках
Ви почуваєте? Моє серце в блуканні
По тихих алеях з опалим листям безрухим
Жовклим безрухим
З листям безрухим
В самотнім єднанні.
Може знайду знайду в осінніх звуках
В осінніх свистах
в тоскнім знайду сподіванні
В тоскнім сподіванні
Тоскнім сподіванні
В осінніх звуках.
Сю осінь я заблуджусь у муках.
Найкращі вірші
Шукачам щастя
Ви, що шукаєте щастя
І ви, що вбачаєте у ньому привид.
Справа в тому, що вам важко розібраться
І тому так багато кривд.
Люди, ви страждаєте,
А який близький і істотний вихід.
То ви мучитесь, що нічого не маєте,
То вам досить крихіт.
Ах, я знаю слово, магічне слово…
Воно ясніше сонця і чорніше тьми.
Люди! Щастя з вами, і як мало для цього мови:
Будьте людьми!
Перста твої
Перста твої
Мої:
Я їх цілував.
Ноги твої
Мої.
Я їх пестив.
Між твоїх стеген
Мох.
Тіло твоє
Моє.
Воно тремтіло.
Ти –
Моя:
Ти віддалась.
Сьогодні
Я сьогодні курю і курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смутний я сьогодні
смертельно смутний
Бо люблю її коси
Вечір притих зачарований місяцем сонним
Де самотить наш парк
Я сьогодні не там ах я хочу у парк
Хочу бути розмовним
Але буду мовчать поки прийде четвер
Кілька стоскнених день
Бо не можу ж я перший — який зараз день
Місяць вечір завмер
За одною — одна — я курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смертельно смертельно смутний
Я люблю її коси.
Місто
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе-
нзин
авто
трам.
***
Як гарно почувати, що я — сильний
І що мені належить світ.
Як гарно бачити, що мій шлях — вільний
І що всі біографії — шаржний звіт.
І хто зважиться піти зі мною поруч?
І хто розсміється над безглуздям хмар?
Як весело, коли я опускаю штору,
Як весело, коли зі мною гуляє бульвар.
Як вільно я тримаю руки в кишенях,
Який непримушений мій беззлобний зір.
Ви розумієте? Не має піску в жменях
В гороховім костюмі звір.
Автопортрет
ХАЙЛЬ СЕМЕ НКОМИ
ИХАЙЛЬ КОХАЙЛЬ АЛЬСЕ КОМИХ
ИХАЙ МЕСЕН МИХСЕ ОХАЙ
МХ ЙЛЬ КМС МНК МИХ МИХ
СЕМЕНКО ЕНКО НКО МИХАЙЛЬ
СЕМЕНКО МИХ МИХАЙЛЬСЕ МЕНКО
О СЕМЕНКО МИХАЙЛЬ!
О, МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО!
Трагічний фінал
Як і багато інших діячів української культури того часу, Семенко став жертвою сталінських репресій. У 1937 році його було заарештовано й розстріляно за звинуваченням у «антирадянській діяльності». Його життя обірвалося, але творчість залишила значний слід в історії літератури.
Михайл Семенко – це символ новаторства та сміливості в українській літературі. Його футуризм відкрив двері до експериментів зі словом і формою, а його твори стали викликом традиціям і натхненням для майбутніх поколінь митців. Незважаючи на трагічний фінал, Семенко залишається знаковою постаттю, яка уособлює пошук нового в мистецтві.
